Коли дитина переживає евакуацію, обстріл, втрату дому чи повертається до життя на деокупованій території, поруч із нею далеко не завжди одразу є психолог. Часто першими допомогу надають поліцейські, рятувальники ДСНС, представники цивільно-військового співробітництва, мобільні гуманітарні команди, соціальні працівники, освітяни та інші фахівці, які щодня працюють із дітьми та родинами в умовах війни.
Саме з розуміння цієї потреби у 2024 році ГО «Спільноти Самодопомоги» спільно з Програмою глобального здоров’я ім. Маргарет К. Раян Boston Children’s Hospital розпочала проєкт, спрямований на розвиток знань і практичних навичок у сфері психічного здоров’я та психосоціальної підтримки дітей.
Сьогодні ця співпраця триває вже третій рік. За цей час проєкт пройшов шлях від пілотного навчання окремих груп фахівців до формування української мережі тренерів, розвитку супервізійної підтримки, адаптації міжнародної навчальної програми до українського контексту та поступового розширення партнерства з державними установами, університетами й громадськими організаціями.
2026 рік став третім етапом цієї роботи. Його результати команда підбиватиме наприкінці року. Водночас уже сьогодні важливо озирнутися на пройдений шлях і на результати другого етапу проєкту, реалізованого у 2025 році, адже саме тоді було закладено основу для подальшого масштабування програми.
Перший етап проєкту у 2024 році мав значною мірою пілотний характер. Його завданням було не лише провести навчання, а й зрозуміти, наскільки міжнародна програма ПЗПСП відповідає українським реаліям та потребам фахівців, які працюють у прифронтових і деокупованих громадах.
Київ, 19–21 серпня 2024 року. Випускники Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Миколаїв (Херсон), 21-23 вересня 2024 року. Випускники Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Миколаїв (Херсон), 25-27 вересня 2024 року. Випускники Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Миколаїв (Херсон), 29 вересня – 01 жовтня 2024 року. Випускники Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Велятино (Чернігів, Суми), 06-08 жовтня 2024 року. Випускники Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Понад сто фахівців пройшли навчання з надання психічної та психосоціальної підтримки дітям і родинам. Серед учасників були представники мобільних команд, поліції, служб екстреного реагування, цивільно-військового співробітництва, психологи та інші спеціалісти, які безпосередньо працюють із людьми в умовах війни.
Перший рік дав команді важливе розуміння: недостатньо просто передати набір знань. Фахівцям потрібні практичні інструменти, можливість розбирати реальні ситуації зі своєї роботи, підтримка після завершення навчання та окрема увага до власного психологічного стану.
Учасники говорили про вторинну травматизацію, професійне виснаження, відчуття ізольованості, особливо коли людина тривалий час працює у прифронтовій або нещодавно деокупованій громаді. Водночас саме навчальні групи почали створювати те, чого часто бракує в повсякденній роботі, — простір професійної взаємопідтримки та можливість говорити з колегами, які мають подібний досвід.
Ці висновки значною мірою визначили, яким став наступний етап.
Другий етап проєкту, реалізований у 2025 році, став періодом систематизації та масштабування напрацьованого досвіду.
Глобальний курс з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, який на першому етапі проводився у триденному форматі, було розширено до п’яти днів. Команда адаптувала матеріали до українського контексту та доповнила програму окремим модулем, присвяченим турботі про себе, професійному благополуччю та роботі з ризиками виснаження й опосередкованої травми.
Львів, 25–29 серпня 2025 року. П’ятиденний Глобальний курс із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Київ, 16-20 червня 2025 року, Випускники п’ятиденного Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Це була не просто технічна зміна тривалості курсу. Навчальна програма поступово формувалася навколо досвіду людей, які безпосередньо працюють у сучасних українських умовах.
Важливо було зробити матеріал достатньо практичним для фахівців різних професій. Людина не обов’язково повинна бути психологом, щоб у своїй роботі враховувати потреби дитини, краще розуміти її реакції на стрес, правильно вибудовувати комунікацію, бачити ситуації, коли потрібне перенаправлення до спеціалізованої допомоги, та водночас дбати про власні професійні межі й ресурс.
Саме ця практична орієнтація поступово стала однією з особливостей української реалізації Глобального курсу.
Одним із принципових рішень другого етапу стало запровадження системної підготовки тренерів.
Після завершення базового Глобального курсу частина учасників, які мали відповідний досвід і потенціал до викладання, проходили додатковий відбір і могли продовжити навчання у форматі Training of Trainers — тренінгу для тренерів.
Це змінило саму логіку проєкту.
Якщо на початку основним завданням було навчити певну кількість фахівців, то тепер мова йшла про створення спроможності всередині України — щоб підготовлені українські тренери могли самостійно проводити Глобальний курс для своїх колег у регіонах.
Для цього було розроблено окремий навчальний пакет: програму підготовки тренерів, стандартизовані презентаційні матеріали, детальний посібник для тренера та практичний робочий матеріал для учасників. Це дозволяє не лише передавати зміст курсу, а й підтримувати його якість при подальшому масштабуванні.
І вже у 2025 році ця модель почала працювати на практиці. Нижче ділимось з вами світлинами з чотирьох тренінгів для тренерів, які були проведені впродовж 2025 року. Учасниками цих тренінгів були представники Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської, Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської областей
Львів, 13-14 листопада 2025 року, Випускники Тренінгу для Тренерів (ТоТ) Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Львів, 27-29 жовтня 2025 року, Випускники Тренінгу для Тренерів (ТоТ) Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Львів, 13-14 вересня 2025 року, Випускники Тренінгу для Тренерів (ТоТ) Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Львів, 23-25 червня 2025 року, Випускники Тренінгу для Тренерів (ТоТ) Глобального курсу із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для українських фронтлайн-фахівців, які працюють із дітьми.
Підготовлені тренери провели перші каскадні п’ятиденні навчання для нових груп учасників у Миколаєві, Харкові, Кривому Розі та Вінниці. Таким чином навчання почало поширюватися не лише через центральну команду проєкту, а й через самих випускників програми.
Саме цей момент можна вважати одним із ключових переходів у розвитку проєкту: від проведення тренінгів — до створення системи, здатної відтворювати себе.
За сухими цифрами тренінгів залишається ще одна важлива частина цієї історії — умови, у яких люди навчаються.
Учасники приїжджали на навчання з Харкова, Дніпра, Миколаєва, Херсона, Чернігова, Сум та інших областей. Для декого дорога займала 10–15 годин.
Частину тренінгів доводилося проводити під час регулярних повітряних тривог. У Києві групи кілька разів організовано переходили до укриттів, а нічні тривоги та масовані атаки впливали на можливість учасників відпочити перед наступним навчальним днем. Через безпекову ситуацію наступні тренінги було перенесено до західних областей України.
Це може здаватися організаційною деталлю, але для команди проєкту безпека учасників стала частиною самої методології роботи.
Не менш важливо було створити атмосферу, у якій люди, що постійно працюють зі стресом і наслідками війни, могли на декілька днів відчути професійну підтримку, бути серед колег і дозволити собі зосередитися на навчанні.
У відгуках учасники неодноразово говорили не лише про отримані знання, а й про цінність самої професійної спільноти.
Ще один урок перших років проєкту полягав у тому, що якісне навчання не повинно завершуватися останнім днем курсу.
Тому важливою складовою моделі стали супервізійні зустрічі.
Упродовж другого етапу було проведено десять таких сесій. У них брали участь експерти Boston Children’s Hospital разом з українськими психологами та координаторами проєкту. Під час зустрічей учасники розбирали складні ситуації з практики, говорили про особливості роботи з дітьми після гострого стресу та травматичних подій, обговорювали етичні питання, професійні межі й способи профілактики вторинної травматизації та вигорання.
Поступово супервізії стали ще одним механізмом формування спільноти.
Люди з різних секторів — психологи, освітяни, соціальні працівники, представники державних служб та гуманітарних організацій — отримали можливість дивитися на одну й ту саму проблему з різних професійних перспектив і навчатися один в одного.
Ця міждисциплінарність є особливо важливою у роботі з дітьми, адже дитина та її родина рідко взаємодіють лише з одним фахівцем чи однією системою.
Для команди було важливо розуміти не лише те, чи сподобався учасникам курс, а й чи змінюється щось після навчання.
Тому на різних етапах використовувалися опитувальники до та після курсу, оцінювання впевненості у власних навичках і подальші опитування учасників.
Результати другого етапу показали позитивну динаміку.
Серед учасників базового п’ятиденного курсу 70,8% покращили результати тестування після навчання. Майже 94% повідомили, що почуваються впевнено у використанні навичок, отриманих під час курсу.
Особливо показовими стали відповіді через вісім тижнів після навчання. Серед тих, хто взяв участь у подальшому опитуванні, 96,4% зазначили, що курс допоміг їм надавати психосоціальну підтримку дітям, 85,7% ділилися матеріалами з іншими, а 75% уже застосовували нові навички у своїй роботі.
Результати каскадних тренінгів, які вже проводили підготовлені українські тренери, також засвідчили покращення знань: у 77,5% учасників, для яких були доступні порівнювані результати до та після курсу, оцінки зросли. А 98,6% повідомили про впевненість, що можуть самостійно використовувати отримані навички.
Для проєкту ці цифри важливі насамперед тому, що показують перехід від знання до практичного застосування.
Паралельно із навчанням команда ГО «Спільноти Самодопомоги» працювала над тим, щоб досвід проєкту не залишався всередині однієї організації.
Навколо Глобального курсу поступово сформувалася мережа державних установ, університетів, професійних середовищ та громадських організацій.
До навчання та розвитку програми долучалися представники поліції, ДСНС, цивільно-військового співробітництва, закладів вищої освіти, гуманітарних організацій та інших структур. У переліку партнерських установ другого етапу звіт містить 19 організацій та інституцій.
Результати проєкту представлялися під час регіональних круглих столів, зустрічей із представниками міністерств, професійних конференцій та національних консультацій щодо розвитку системи психічного здоров’я.
Окремим напрямом стало партнерство із закладами освіти. Уже під час другого етапу розпочалися розмови про можливість інтеграції матеріалів Глобального курсу до освітніх і професійних програм українських університетів.
Для ГО «Спільноти Самодопомоги» це важливий напрям розвитку. Адже довгострокова мета полягає не в тому, щоб нескінченно організовувати навчання силами одного проєкту, а в тому, щоб знання, підходи та українська тренерська спільнота поступово ставали частиною ширшої системи професійної підготовки.
У 2026 році проєкт увійшов у третій етап.
Команда ГО «Спільноти Самодопомоги» продовжує працювати над розвитком Глобального курсу, підтримкою спільноти тренерів, проведенням нових навчань, супервізій та розширенням співпраці з українськими установами й університетами.
Однак підбивати підсумки цього етапу ще зарано. Повні результати 2026 року будуть представлені після завершення поточного циклу проєкту наприкінці року.
Сьогодні ж уже можна говорити про важливу зміну, яка відбулася за три роки.
У 2024 році проєкт починався з питання: як дати фахівцям першої лінії практичні інструменти для підтримки дітей?
У 2025 році наступним питанням стало: як підготувати українських тренерів, які зможуть передавати ці знання іншим?
А у 2026 році фокус дедалі більше переходить до того, як зробити цю модель сталою, доступною в різних регіонах та інтегрованою в українські професійні й освітні середовища.
За кожним із цих етапів стоять не лише навчальні програми чи показники моніторингу. Стоять люди, які працюють із дітьми у громадах під час війни, і українські фахівці, які готові навчати та підтримувати одне одного.
Саме тому для ГО «Спільноти Самодопомоги» цей проєкт уже давно є чимось більшим, ніж серія тренінгів. Це поступове формування професійної спільноти та української спроможності у сфері психічного здоров’я і психосоціальної підтримки дітей.
