Уже традиційно травень стає часом спільної роботи ГО “Друзі Червонограда” (США), ГО “Спільноти самодопомоги” та оздоровчого комплексу “Трембіта” у Велятино. І навіть неможливо виокремити, що важливіше – наполегливість американських волонтерів Марії Мартиненко та Роберта Хедоу, знання та вміння керівника Спільнот Самодопомоги Віталія Харечка чи невтомність та креативність Катерини Штефуци, яка очолює “Трембіту”. Цьогоріч до цієї команди долучився ще й керівник благодійного фонду та лідер hook brothers Олександр Терещенко, який понад одинадцять років живе повноцінним життям після подвійної ампутації рук і став наставником для ветеранів. Саме він разом із колегами допоміг вісім сімей ветеранів пройти у двох заїздах по сім днів шлях від страху безпорадності до відчуття власної сили й самозарадності.

Програма була побудована так, щоб кожен день поєднував практичні ерготерапевтичні заняття з груповою терапією. Ветерани вчилися елементарним, але критично важливим побутовим навичкам – від гігієни та одягання до приготування їжі й користування телефоном. Ці вправи проводилися у форматі практикумів, де Олександр Терещенко та Роберт Хедоу показували, як можна адаптувати рухи, використовувати спеціальні пристосування чи навіть виготовляти їх власноруч. Важливим етапом стала “розпаковка” рюкзака для самостійних подорожей – символічна й практична вправа, яка демонструвала, що навіть після ампутації можна планувати поїздки, організовувати побут і залишатися мобільним. Кульмінацією практичних занять стало приготування бограчу на вогні – спільна кулінарна подія, яка об’єднала ветеранів і їхніх близьких у відчутті радості та спільності.

Паралельно з цим тривала робота груп підтримки. Ліцензована психотерапевтка з США Марія Мартиненко проводила інтенсивні сесії для ветеранів та їхніх близьких. Вона допомагала учасникам працювати з темами гніву, втрати, емоційної віддаленості та відновлення зв’язку в сім’ї після фронту. Її досвід роботи з тривогою, депресією та травмою, а також багаторічна практика в Україні дозволили створити безпечний простір, де кожен міг висловити свої переживання й отримати підтримку. Для родин це було не менш важливо, адже вони вчилися розуміти нові потреби ветеранів, долати страхи й будувати комунікацію в умовах радикально зміненого життя.

Юридичні консультації Олени Сидорук доповнювали програму, даючи учасникам знання про права, можливості протезування та соціальну підтримку. Це дозволяло ветеранам і їхнім сім’ям відчувати впевненість у тому, що вони не залишаються сам на сам із проблемами, а мають інструменти для захисту своїх інтересів. Важливо, що тренінг був не лише про індивідуальну самозарадність, а й про створення груп підтримки. Учасники отримували знання й практичний досвід, як формувати такі групи, як будувати довіру, як працювати з емоційними викликами та як забезпечувати ресурсування самих організаторів.

Сім днів у Велятино стали для ветеранів і їхніх родин школою життя. Вони не лише відпрацьовували побутові навички, а й вчилися приймати себе в нових умовах, знаходити сили у спільноті та підтримці. Кожен день був насичений практикою й рефлексією, а завершенням став спільний зворотний зв’язок, де учасники ділилися тим, що для них стало найціннішим. Для когось це була впевненість у тому, що він може самостійно приготувати їжу, для когось – відчуття, що його родина знову поруч і готова підтримати, для когось – нові друзі й спільнота, яка розуміє.

Таким чином, робота груп ветеранів з ампутаціями верхніх кінцівок у програмі “Ти не сам. Підтримка поруч” стала прикладом того, як поєднання практичних навичок і психологічної підтримки може змінити життя. Це не просто тренінг – це модель відновлення, яка показує, що навіть у найскладніших обставинах людина може знайти шлях до незалежності й гідності. І саме завдяки спільним зусиллям українських та американських партнерів, завдяки досвіду ветеранів і професіоналізму тренерів, ці сім’ї отримали шанс на новий початок.

Уже традиційно травень у Велятино завершується словами вдячності – тим, хто організував, хто навчав, хто підтримував і хто мав мужність пройти цей шлях. Бо кожна така програма – це не лише про ветеранів, а й про суспільство, яке вчиться бути сильним, співчутливим і готовим до змін.