Дитина, яка вже давно попрощалася з підгузками, знову починає пісятися у штанці. Малюк, який відмовився від соски — раптом знову тягне її до рота. Дитина, яка вправно говорила реченнями, тепер мовчить або замінює слова окремими звуками. Жвава, активна дитина — раптом «не злазить з рук» і постійно проситься «на ручки»…Такі прояви дитини можуть викликати у батьків або піклувальників здивування, розгубленість, роздратування, сором перед оточуючими, почуття безсилля або навіть провину. Це природна реакція — адже дорослі часто не одразу розуміють, що стоїть за подібною поведінкою. У більшості випадків ми маємо справу з психологічною регресією — тимчасовим поверненням до раніших, простіших форм емоційного або поведінкового реагування. Що це таке, чому та як мають поводитися батьки та відповідальні дорослі поруч з дитиною в такі періоди?
Що таке психологічна регресія?
Психологічна регресія — це тимчасове повернення дитини до більш ранніх форм поведінки, які вона вже нібито «переросла». Наприклад, дитина знову смокче палець, боїться темряви або починає говорити «сюсюкаючись». Такі прояви — не свідчення поганого виховання і не ознака зіпсованості, а природна реакція психіки стрес, зміни, втрату або відчуття небезпеки. У такий спосіб психіка дитини шукає знайомі форми заспокоєння та захисту. Особливо схильні до регресії діти дошкільного віку, чия нервова система ще формується. Вони гостро потребують рутини, звичних речей, передбачуваності та стабільності. Їхній світ має бути простим і зрозумілим. Навіть позитивні зміни як переїзд, перший день у дитячому садочку, народження братика чи сестрички — можуть стати для них психологічним потрясінням і викликати «відкат» у розвитку. Тобто, регресія – не виникає сама по собі. Вона виникає внаслідок. Щось має відбутися, статися, змінитися… У період війни та нестабільності таких причин — безліч.
Чому регресія особливо часто виникає під час війни?
У період війни дитяча психіка стикається з надмірним навантаженням, але водночас має обмежені ресурси для того, щоб справитися з пережитим. Серед найпоширеніших причин регресії у українських дітей під час війни:
- Втрата базової безпеки (звичного укладу, улюблених речей, будинку, близьких людей тощо);
- Тривала розлука з батьками, переміщення, евакуація;
- Свідчення або переживання вибухів, обстрілів;
- Відчуття тривоги дорослих поруч;
- Відсутність звичної рутини як відвідування садочка, улюбленого майданчика, прогулянок в звичних місцях;
- Емоційна перевтома або навіть пережита травма.
Які форми регресії трапляються найчастіше?
- Поведінкові як смоктання пальця, губ, волосся або частин одягу; гризіння нігтів; прив'язаність до іграшки, ковдри, речей; потреба постійного фізичного контакту («не злазить з рук»); коли дитина, яка вже засинала самостійно, просить засинати поруч з дорослим.
- Фізіологічні як енурез (мимовільне сечовипускання), труднощі з харчуванням, відмова від твердої їжі.
- Емоційні як надмірна тривожність, слізливість без явної причини, постійне «мамо, мам, мам» — як спосіб переконатися, що поруч є хтось безпечний, підвищена чутливість до розлуки з батьками, бурхлива реакція на дрібні труднощі.
- Мовні порушення як «дитяча мова», раптова поява або повернення заїкання, відмова розмовляти.
Батьків або піклувальників такий стан речей може засмучувати або навіть дратувати. Важливо розуміти, що такі прояви ніяк не пов’язані з примхами! Це сигнали про внутрішній стан дитини. Регресія — це форма реагування на стрес, а не маніпуляція. Така поведінка не потребує обмежень чи покарання — вона потребує уваги, розуміння і підтримки.
Дуже важливо не посилювати страхи та дискомфорт дитини власними тривогами чи роздратуванням. Емоційний стан малечі значною мірою залежить від того, як почувається дорослий поруч. Тому ваше головне завдання — не демонструвати власний страх чи роздратування, не лякатися ситуації, а залишатися стабільним, чуйним і приймаючим. У період регресії найкраще, що ви можете дати дитині — це спокійна і стримана ласка, ваша присутність та турбота. Саме завдяки такій підтримці дитина швидше знову пройде той етап розвитку, до якого тимчасово «відкотилася». Наприклад, якщо дитина знову почала пісятися в штани — її ні в якому разі не можна соромити або карати. Замість цього варто знову, м’яко та терпляче, допомагати їй освоювати навички користування горщиком.
Що можуть зробити батьки, піклувальники або інші дорослі?
Не карайте і не соромте дитину. Це не лише не допоможе, а й буде шкідливо – це може посилити процес.
Будьте ніжними. Частіше говоріть дитині, що ви її любите. Обіймайте, тримайте за руку, будьте фізично поруч.
Підтримуйте стабільність. Наскільки можливо, зберігайте знайомі ритуали, передбачуваність і спокій у повсякденному житті.
Називайте те, що відбувається. Наприклад: «Ти почав говорити, як коли був менший. Напевно, тобі страшно. Мені теж буває страшно. Це нормально. Я з тобою».
Поступово, не кваплячи дитину, повертайте звичні активності через гру і підтримку.
Коли регресія — сигнал для фахової допомоги?
- Зверніться до фахівців, якщо регресія не минає протягом 6 тижнів.
- Якщо вона посилюється, а не зменшується
- Якщо до регресії додаються інші тривожні симптоми: замкнутість, агресія, небажання їсти або спати, ігнорування оточення тощо.
Регресія буває не лише у дітей
Психологічна регресія — це природна реакція психіки на надмірне навантаження, що може спостерігатися не лише у дітей, а й у дорослих. У контексті війни, хронічного стресу, фізичного і психоемоційного виснаження, регресивна поведінка часто стає адаптивним механізмом. Повернення до ранніх форм поведінки чи емоційного реагування — це спроба психіки знайти стабільність і відчуття безпеки в умовах непередбачуваності та небезпеки. Хоча механізми регресії загалом універсальні, їхні прояви й потреби у підтримці відрізняються залежно від віку, розвитку нервової системи, життєвого досвіду та доступу до засобів саморегуляції. Проте всім віковим групам в цей період потрібне чуйне, турботливе ставлення. Варто пам’ятати, що регресія — не ознака слабкості, а певний етап на шляху до психологічного відновлення.
Проєкт «Турбота про психічне здоров'я дітей та їх психосоціальна підтримка на деокупованих територіях України» реалізується Програмою глобального здоров'я ім. Маргарет К. Раян Бостонської дитячої лікарні спільно з ГО «Спільноти Самодопомоги». В рамках проєкту на деокупованих областях України буде проведено тренінгове навчання та супервізія на основі матеріалів “Глобального курсу з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для дітей та піклувальників, що опинилися в складних життєвих обставинах”, розробленого ЮНІСЕФ (адаптація курсу не була переглянута чи спонсорована ЮНІСЕФ) та адаптованого командою проєкту до українського контексту. Мета проєкту – зміцнення наявної системи доступу до психосоціальної підтримки дітей на деокупованих і прифронтових територіях, “озброєння” фахівців поліції, ДСНС, цивільно-військового співробітництва та мобільних бригад знаннями та навичками з травмо-орієнтованої допомоги дітям і їхнім родинам.
Автор тексту психолог, психотерапевт - Марта Ковальова
