Термін «депресія» має буквальний переклад «тиснути вниз» або «пригнічувати». У прямому технічному значенні латинське depressio знаходимо ще у римського архітектора Вітрувія (І ст. до н. е.), який описував фундамент будівлі: конструкція має тиснути на твердий ґрунт, який перебуває у постійній «депресії» — під натиском ваги кам’яної споруди. За цією аналогією людина, яка має депресію перебуває в пригніченому стані, ніби під вагою неймовірного тиску. Людина з депресією втрачає цікавість до будь-якої діяльності, що зазвичай приносила задоволення та стає нездатною виконувати повсякденні справи. Депресія не має вікових, статевих чи національних обмежень. Вона може виникнути у людини будь-якого віку. Водночас дитяча депресія часто залишається непоміченою або недооціненою, оскільки зміни в настрої дитини можуть бути нормою. Так, наприклад, у підлітковому віці на фоні гормональних змін емоційні коливання є типовими і можуть маскувати симптоми депресії.
Відповісти на питання «чому депресія стається з людьми?» однозначно неможливо. Проте сучасні наукові дані дозволяють виділити дві основні групи чинників, що впливають на її розвиток — зовнішні та внутрішні. Відповідно і депресія буває двох видів: ендогенна — тобто така, що виникла незалежно від зовнішніх чинників і має генетичні передумови. Та екзогенна, яка пов’язана із зовнішніми причинами та стресовими факторами.
Як правило, це ті діти, хто має один або декілька із таких чинників:
Пережиті травматичні події
Діти, які стали свідками або жертвами насильства (фізичного, психологічного чи сексуального), які втратили близьких, зазнали евакуації, бомбардувань чи інших воєнних дій — належать до групи високого ризику.
Сімейна історія психічних розладів
Діти, у чиїх близьких родичів (батьків, братів, сестер) були випадки депресії, тривожних розладів або інших психічних станів, мають вищий ризик розвитку депресії через генетичну схильність і спільне середовище.
Наявність хронічних фізичних захворювань або обмежених можливостей здоров’я
Діти з хронічними соматичними хворобами (діабет, астма, епілепсія тощо) або діти з інвалідністю частіше відчувають стрес, соціальну ізоляцію чи знижену самооцінку, що підвищує ризик депресивних розладів.
Сімейні труднощі і нестабільне середовище
Діти, які проживають у сім’ях із конфліктами, розлученням батьків, залежностями (алкогольна чи наркотична залежність у батьків), або зазнають емоційного зневажання чи нехтування, також більш уразливі до депресії.
Соціальні труднощі і булінг
Діти, які стикаються з булінгом, відторгненням однолітків або ізоляцією у школі чи поза нею, мають підвищений ризик розвитку депресії, особливо якщо вони не отримують належної підтримки.
Вимушені переселення і культурна адаптація
Діти, які через війну були змушені покинути домівку, змінити країну або адаптуватися до нових культурних і соціальних умов, теж перебувають у зоні ризику через втрату стабільності і почуття приналежності.
Особистісні та темпераментні особливості
Діти з високою чутливістю, схильністю до тривожності, самокритичністю або низькою самооцінкою можуть бути більш вразливими до депресивних станів.
Щоб вчасно розпізнати проблему та збільшити шанси її попередити розвиток, важливо звертати увагу на три ключові сферами життя дитини: сон, харчування і зміни в поведінці. Порушення в цих сферах можуть бути ранніми ознаками емоційних труднощів, зокрема депресії.
Один із основних орієнтирів — це час або їх тривалість. Якщо негативні зміни у цих сферах зберігаються протягом двох тижнів і більше, потрібно звернутися до фахівця.
Дитина стає замкнутою, менш охоче спілкується, уникає соціальних контактів.
Спостерігається різке зниження успішності у школі або втрачений інтерес до навчання.
З’являються часті скарги на соматичні симптоми (наприклад, болі в животі, головний біль, постійна втома).
Дитина втрачає інтерес до занять, які раніше приносили задоволення.
Помітно знижується здатність зосереджуватись або доводити завдання до кінця.
Порушується сон — можуть бути труднощі із засинанням, часті пробудження або надмірна сонливість.
Будьте в контакті з дитиною та відкритими до спілкування
Прагніть створити атмосферу довіри, де дитина може вільно висловлювати свої почуття без страху осуду або знецінення. Активно слухайте, задавайте відкриті питання і уникайте поспішних порад на кшталт «не переймайся» чи «візьми себе в руки».
Підтримуйте стабільний режим дня
Стабільний розклад сну, прийому їжі, навчання і відпочинку допомагає знизити рівень стресу і тривоги у дитини. Слідкуйте за тим, щоб вона висипалася, достатньо їла і мала регулярні фізичні навантаження (наприклад, прогулянки, активні ігри).
Залучайте до повсякденних активностей
Допомагайте дитині залишатися включеною в повсякденне життя — спільні заняття, хобі, участь у побутових справах (у міру можливостей). Це дає відчуття приналежності і корисності.
Не применшуйте проблему
Не вважайте депресивні симптоми «звичайними примхами» чи «перехідним віком». Якщо симптоми тривають більше двох тижнів або помітно впливають на повсякденне життя дитини — варто звернутися до спеціаліста (сімейний лікар, дитячий психіатр, психотерапевт)
Піклуйтеся і про себе
Батьківський ресурс і стабільність важливі для підтримки дитини. Не соромтеся шукати підтримку для себе — консультації для батьків, групи підтримки або психологічна допомога можуть бути цінними.
Проєкт «Турбота про психічне здоров'я дітей та їх психосоціальна підтримка на деокупованих територіях України» реалізується Програмою глобального здоров'я ім. Маргарет К. Раян Бостонської дитячої лікарні спільно з ГО «Спільноти Самодопомоги». В рамках проєкту на деокупованих областях України буде проведено тренінгове навчання та супервізія на основі матеріалів “Глобального курсу з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (ПЗПСП) для дітей та піклувальників, що опинилися в складних життєвих обставинах”, розробленого ЮНІСЕФ (адаптація курсу не була переглянута чи спонсорована ЮНІСЕФ) та адаптованого командою проєкту до українського контексту. Мета проєкту – зміцнення наявної системи доступу до психосоціальної підтримки дітей на деокупованих і прифронтових територіях, “озброєння” фахівців поліції, ДСНС, цивільно-військового співробітництва та мобільних бригад знаннями та навичками з травмо-орієнтованої допомоги дітям і їхнім родинам.
